Геніальна донька геніальної матері

Мати нашої героїні гідна уваги і поваги на рівні з відомою донькою. Адже була першою у багатьох сферах. Перша жінка-академік, перша-націоналістка, феміністка і модниця, в українській літературі вона стала відома під псевдонімом Олени Пчілки..

Ольга Петрівна Драгоманової-Косач належала до славної родини Драгоманових і справді була надзвичайно працьовитою, працювала старанно в літературі і в педагогіці, в науці і вела активне громадське життя.

Відзначалася мужністю, наполегливістю, самовідданістю, все своє життя активно боролася за краще майбутнє свого поневоленого народу. Ці риси успадкувала і її геніальна донька.
Ольга народилася на Полтавщині у сім'ї Петра Драгоманова, дрібного поміщика, літератора, інтелігентної і освіченої людини, який виховав у своїх дітях людяність і любов до простого народу. Її брат Петро став відомим політичним діячем та вченим, який разом з сестрою зробили чималий вклад в розвиток української культури.
Українська мова, народні обряди і звичаї, казки і легенди створювали гармонійну атмосферу, у якій виховувалася Олена Пчілка, Серед такої атмосфери і ростимуть потім її діти.
Через два роки після закінчення пансіону (середньої школи) одружилася з Петром Антоновичем Косачем, дворянином, високоосвіченим поміщиком, дійсним статським радником, який захоплювався літературою і живописом. Після переїзду на Волинь, Ольга розпочала свою наукову і письменницьку діяльність. Довго займалась збиранням українських етнографічних матеріалів (вишивок) які увійшли до першої наукової праці «Український орнамент» (1876). Ця праця стала відома і за кордоном.
У 1882 вийшла в світ збірка поезій Олени Пчілки «Думки-мережанки». потім збірник перекладів «Українським дітям» і багато поезій, оповідань і драматичних творів для дітей.
Олена Пчілка першою з жінок взялася модернізувати і реформувати українську мову, видала перший феміністичний альманах «Перший вінок», більш аніж 10 років була видавцем патріотичного журналу «Рідний Край», вона адаптувала світову класику – від Овідія до Гюго, написала чимало літературно-критичних статей про Старицького, Гребінку, Лисенка, стала першою збирачкою українського орнаменту, запровадила моду на вишиванки серед тогочасних жінок.
За власний кошт видала «Співомовки» Степана Руданського і скуповувала українські книжки для клубної бібліотеки. У 1920 році, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії національним синьо-жовтим стягом огорнула погруддя поета. Всіма силами протистояла «русифікації» і була єдиною жінкою, яка увійшла і поїхала в складі делегації українських інтелігентів на перемовини до царського прем’єра добиватися скасування заборони друкувати книжки і викладати в школах українською.
Окремої поваги заслуговую і її педагогічна праця. Ольга Петрівна перша з-поміж тодішніх українських діячок вчила своїх дітей рідною мовою, а у шлюбі вона мала двох синів та чотирьох доньок. Пізніше запрошувала вчителів-українців, щоб вони викладали її дітям гімназичний курс українською мовою.
«В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки, – із певністю можу сказати, що мені це вдалося.»
Ольга Петрівна як педагог і як письменниця мала великий вплив на своїх дітей. Як свідчить одна з дочок, діти Олени Пчілки «обожнювали її в дитинстві, а ціле своє життя любили і шанували.. …Нам у дитинстві здавалося, що кращої, добрішої, розумнішої за маму на світі жінки нема». Безумовно усі діти Олени Пчілки були талановитими та сьогодні мова про доньку, яка народила другою у багатодітній сім’ї, а в Україні і світі стала такою єдиною.
В дитинстві була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. Читати навчилась ще в 4 роки, у 5 вона почала писати драматичні твори, у 6 вже майстерно вишивала, а у 9 років написала свій перший вірш «Надія». Вагомим здобутком дівчини у 19 років став написаний підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер.
Під наглядом матері вона вчить також чужі мови і в оригіналі читає твори світової літератури, а також робить перші спроби перекладів творів світової поезії на українську мову.
Щирі дружні взаємини завжди були між матір’ю і дочкою.
Мама відкрила своїм дітям безсмертну поезію Т. Шевченка, скарби української та світової літератури і всіляко заохочувала малу донечку писати вірші рідною мовою.
Наша героїня - геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-…. Її поезію, прозу вивчають ще змалку, про творчість і життя письменниці написано надзвичайно багато праць. Її недовге і важке життя вражає своєю багатогранністю і унікальністю.
Поетеса знала багато європейських мов: окрім слов'янських також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину. Бралася за вивчення грузинської, шведської, іспанської. Багато перекладала, зокрема твори Гоголя, Гейне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, , Метерлінка, Гомера. Крім цього, чудово грала на фортепіано. Змалку захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тому відомої піаністки з неї не вийшло. Вона присвятила себе творчості, поезії, прозі, епосу й драматургії - загалом написала понад 100 власних віршів і 20 драм. Випустила три збірки. Поетеса багато подорожувала по світу. Окрім України (Волинь, Полтавщина, Буковина, Крим, Київ, Львів, Чернівці, Одеса), Леся Українка побувала в Грузії, Польщі, Болгарії, Німеччині, Швейцарії, Австро-Угорщині, Італії, Єгипті. Правда, багато її подорожей були пов'язані не лише з її письменницькою і громадською діяльністю, а й з необхідністю лікуватися від важкої невиліковної хвороби - туберкульозу кісток.
Письменниця перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном.
Хворобливу і тендітну дівчину світоч української літератури Іван Франко називав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Її, як і Олену Пчілку, оточення вважало надзвичайно сильною духом жінкою. І думка така була небезпідставною.
На сьогодні жоден з її нащадків не живе на території України. Її внучаті племінники проживають у Швейцарії та США.
За творами письменниці створено понад 10 фільмів, мультфільм, понад 20 вистав, 4 радіовистави, 5 радіокниг, 5 пісень. До 145 річниці від її дня народження компанія Google навіть створила святковий дудл (логотип пошукової системи) за мотивами її легендарної «Лісової пісні». Про неї зафільмовано 11 документальних стрічок.
Іменем відомої українки названі вулиці, бульвари, парки, площі, театри, школи, бібліотеки в Україні, є навіть школа її імені в Австралії. В її честь в 1970 р. була заснована літературна премія, а портрет зображено на марках, ювілейних монетах та українській банкноті. Пам’ятники споруджені не лише в Україні, а їх понад 70, а по всьому світу.
На знак пошани видатної українки в 1970 році у головному поясі астероїдів було відкрито нову одиницю. На честь письменниці він отримав назву — 2616 ...
Усі ці факти свідчать про неймовірну велич, геніальний талант і популярність найвидатнішої письменниці-поетеси в Україні.